“Дрон може зібрати будь-хто?” Репортаж LB.UA з майстерні “сволотоутилізуючих” пристроїв

«Ми тут робимо “сволотоутилізуючі” пристрої», — каже Юрій, обертаючи рукою пропелер FPV-дрона. Я переводжу погляд на Юрія, щоб оцінити рівень сарказму, і розумію, що він нульовий. Фраза насправді дуже добре передає суть того, що вони роблять. Через майстерню дронів проходять десятки тисяч доларів щомісяця, але це не бізнес. Тут експериментують з новітніми технологіями, проте не заради технологічного прориву: основна мета суто утилітарна — виготовити засіб, яким можна знищити ворога. 

Під час російського вторгнення в Україну БпЛА назавжди змінили тактику й стратегію бойових дій. У 2024 році тільки державний сектор планує поставити на фронт мільйон різних пташок. І значна частина з них — найпростіші FPV-пристрої, котрі використовують як камікадзе. Квадрокоптери, якими раніше знімали весілля, стали потужною зброєю, а в гонитву озброєнь включилися аматори. Їхню продукцію називають «кухонною», бо мінівиробництво можна розгорнути хоч і на кухні. Однак деякі волонтерські ініціативи пішли далі й уже нагадують маленькі фабрики, що постачають дрони десятками й навіть сотнями.

Купили дрон і почали його препарувати

Одна з таких заховалася в передмісті Львова (деталей не вказуємо зі зрозумілих причин). Темний коридор, уздовж тягнеться нескінченна шеренга однакових дверей, за одними діє волонтерський фонд «Ейпріл», його голова та засновник — Юрій Танасійчук. Раніше він працював у юриспруденції, а зараз більшу частину часу віддає волонтерській справі. Фонд забезпечує українських військових медициною, транспортними засобами, автономним живленням, а віднедавна новим напрямком роботи стали FPV-дрони. Майданчик для всієї цієї діяльності — кімната площею якихось 70 квадратних метрів.

«Ми почали здобувати знання в напрямку БпЛА в червні 2023 року, — розповідає Юрій Танасійчук. — Від 7-дюймових швидко відмовилися. Для нас було важливо, щоб “пташка” летіла не менш ніж десять кілометрів і могла брати від 1,5 кг додаткової ваги. Тому зосередилися на 8- й 10-дюймових. Потім купили готовий китайський і почали препарувати його. Шукали інформацію в інтернеті, розбиралися, фактично це все було самонавчання».

Перші екземпляри були готові у вересні, а до жовтня тривали льотні випробовування. Упевнювалися, що зібрані в майстерні дрони не поступаються заводським.

Не соратники, а конкуренти

Серйозною перепоною, з якою стикнулася новостворена майстерня, став брак практичного досвіду.

«Якби ж було більше охочих допомогти. На жаль, ті, до кого ми зверталися, часто сприймали нас як конкурентів на ринку. Довелося багато вислухати. Якби була взаємодопомога, то, думаю, перші наші дрони полетіли б ще в липні», — зазначає Юрій.

Комерційні виробники не зацікавлені ділитися напрацюваннями, і команда наступила не на одні граблі. Наприклад, мусила переоцінити бренди, бо часто розрекламовані компоненти не відповідають заявленим характеристикам. А ще елементарний брак, бо Китай є Китай. Ну і, звісно, підробки: одні китайські виробники фальшують інших, і це норма. Найбільшим клопотом залишається програмне забезпечення й налаштування — це стабільно мінливий процес, під час якого проблеми вилазять повсякчас.

«Ми починали з Betaflight — це як Windows, базова й найпоширеніша ОС. А потім прийшли контролери, які неможливо прошити цією програмою. Наш Олег засів на три доби, поки не розібрався. Так ми опанували INAV», — пригадує Юрій.

Цей шлях долали самостійно. Роздивляючись готові дрони, Юрій зазначає, що ці «пташки» значно кращі, ніж випущені торік, з погляду і компонентів, і програмного забезпечення. Зараз команда завершує гексакоптер, який підніме вагу протитанкової міни, а також працює над розвідувальним крилом.

Річ у деталях

Складники завжди вузьке місце. На одному стелажі позаду гуде квартет 3D-принтерів — деякі запчастини роблять просто тут. Залежно від моделі їхня частка коливається від 10 до 30 відсотків. Але тут річ у деталях.

«Ми можемо робити рами для дронів на 8 дюймів, але вони виходять занадто дорогими. Рами виготовляють з карбону. Ми купуємо лист цього матеріалу за 54 тисячі гривень, теж з Китаю, звісно. І наша рама коштує дві тисячі гривень, а готова китайська — тисячу з доставкою. Наша буде кращою, але платити у два рази більше нераціонально. Чому так? Ажіотажний попит у цьому сегменті ринку диктує такі ціни», — пояснює Юрій.

Виходом із ситуації може стати самостійне виготовлення карбону, вважає Юрій. Але на це немає ні матеріальних, ні людських ресурсів. Тож нині дрони складають переважно з китайських деталей, і так буде й надалі. Принаймні найближчим часом. Українські виробники заходять на ринок, проте їхня продукція сильно поступається китайській.

«До нас приходив виробник двигунів, дуже потужний і знаний український бренд. Ми зраділи, взяли на тест, але, блін, двигуни були погані: один згорів, інший не конектився, третій перегрівся без навантаження. Поки що нема сенсу працювати із цим. Є українські виробники плат ініціації, є скиди, контролери з’являються. Але питання: як з’являються і звідки? Один наш виробник заявляє: “Усе, тепер маємо свої контролери, ми зробили!”. Ти дивишся, а це Китай, тільки вони ставлять свій бренд. Я не розумію, для чого ця мильна бульбашка, якщо ми й у грошах не маємо різниці? Ці люди, мабуть, забули, яка наша кінцева мета», — каже Юрій.

Виходить, що підтримувати національного виробника, не пожертвувавши якістю, сьогодні практично неможливо. Урешті-решт, що буде написано на дроні, який вразить противника, не так і важливо.

Більше грошей — більше дронів

Над дронами у фонді «Ейпріл» постійно працюють десь 20 людей. Половина збирають, половина програмують. У січні на фронт відправилося 130 дронів, у лютому — 170. У середньому щомісяця вдається зібрати 150. Але це далеко не максимум.

«Ми можемо робити по 500–600 дронів. На жаль, нас обмежують матеріальні ресурси. Середня вартість дрона з батареєю — 550 доларів. От вам і цифра. За лютий ми витратили на них 94 тисячі доларів, для нашого маленького фонду це космос. Тут залучені знайомі, компанії, інші волонтерські групи, збираємо в соцмережах, відкриваємо банки, робимо все, що можна. Але все одно постійно в мінусах. Не було такого місяця, щоб не закривали якоїсь потреби з власних кишень», — наголошує Юрій.

Як це не дивно, робочих рук не бракує. Зважаючи на стартовий досвід, фонд вирішив ділитися практичним доробком з усіма охочими. Так виникла учнівська майстерня. Фактично вона одночасно працює на резерв фахівців і масштабування діяльності. Зараз «Ейпріл» має споріднені філії в Добросині, Сарнах і Перемишлянах. Координує роботу учнівської майстерні Олександра, вона ж слідкує, щоб новачки не наробили браку…

(версія скорочена. Повний репортаж читайте ТУТ )